Маєш інформацію? Поділись! Розміщення реклами на порталі

Розділи

 Про нас
 Тех-Каталог
 Прес-Каталог
 Книгарня
 Радіореклама
 Радіонавчання
 Радіоанонс
 Новини радіо
 Радіожиття
 Радіоакції
 Радіостанції
 Радіорозклад
 Радіопродакшн
 Радіолінки
 Радіостатті
 Радіозакони
 Радіословник
 Радіочиталка
 Радіоформати
 Радіорейтинґи
 Радіомузей
 Поради
 Реклама у нас
 Оголошення
 Партнери
 FAQ
 Головна
 Мапа порталу
Пошук в Мережi:


uaportal.com
   

Відвідайте:


"Українське Радіо"

Спілкування

 Гостьова книга
 Форум
 Чат
 Контакти

:: Бібліотека порталу ::

Радіостатті
 
Тех-Каталог Маєш інформацію? Поділись! Радіонавчання Маєш інформацію? Поділись!
 

Із перших уст

:: Леонтій Даценко: "Радіо "Культура", як бідний родич, тулиться на ефірному клаптику ::

Розмова з віце-президентом Національної радіокомпанії України, директором Каналу духовного відродження "Культура" Леонтієм Даценком

Газета "Говорить і показує Україна" №9 (2464), 24.02.2005

  Розміщення реклами на порталі  
  Радіопродакшн  

     Хто натискав третю кнопку трипрограмника чи знаходив канал на ефірних хвилях, не міг не зауважити, що канал по-сучасному Динамічний, живий, і, головне, український. Тут добірна автура, вишукана музика. А щодо письменників, які самі ведуть прямі(!) ефіри, то це просто суцвіття - Іван Драч, Микола Жулинський, Богдан Жолдак, Володимир Пасько, Іван Ющук, Анатолій Ткаченко, Леся Воронина... І не тільки прямі! Свої цикли передач ведуть Михайло Слабошпицький, Ганна Чубач, Микола Томенко, Григорій Штонь, Роман Горак... Зрештою, і члени Спілки письменників, і члени Асоціації українських письменників, і... просто ті, хто лише пробує свої сили у красному письменстві, є авторами каналу "Культура".
     В оновленому форматі "Культура" працює лише третій рік, але на сьогоднішній день це один з найпопулярніших каналів на теренах сучасного радіо в Україні. Зрештою, аналогів йому у нас немає. У будь-якій іншій цивілізованій державі він мав би добру рекламу і державну підтримку, але в Україні культура завжди була на фінансових задвірках. Тож, і проблеми "Культури" також звідти.
     Пропонуємо Вашій увазі розмову з паном Леонтієм ДАЦЕНКОМ.

      - Леонтію Антоновичу, почнімо з найголовнішого запитання: чому канал користується у радіослухачів такою популярні-стю, про що свідчить і пошта, і численні телефонні дзвінки на прямі ефіри, а доступний він лише тим, хто живе у Києві та області, а також тим, хто є власником трикнопочного приймача?

     -Якщо говорити про поширення Радіо "Культура", то тут без брому не обійтись. Тому, мабуть, краще торкнутися наших програмних справ, а про гірше вже потім. Але перед тим хочу висловити Вам вдячність за запрошення до розмови, бо така нагода трапляється нечасто. Преса, зазвичай, про радіо мовчить. Інша справа - телебачення. Там ще на рівні проекту якоїсь окремої одноразової передачі видаються такі векселі, що аж у голові наморочиться. Та це так, до слова. Ми, радисти, глибоко переконані, що з часом, як і на Заході, так і у нас також будуть помічати та аналізувати наші програми, тим самим сприяючи їх удосконаленню.

      - Будемо сподіватися. А тепер повернімося до подій двохрічної давності. З чого тоді все почалося у Вас?

     - Якщо коротко - з великого бажання вирватися з полону архаїчної традиції старого радянського директивного радіо, що базувалося на повчаннях слухацької аудиторії як пасивного об'єкта для ідеологічних "вливань". Позбутися ж такої традиції в нових умовах української незалежності виявилося не так уже й просто. Яскравим прикладом залежності від тогочасної програмної політики може бути хоча б такий приклад: створюючи Третю програму УР уже в умовах української незалежності, а саме 1992 року, тодішнє керівництво, ввело в її розклад цілу годину програми російською мовою під назвою "Райдуга". Мало того, ця, як жартома її назвали, "московська година", за інерцією готувалася і транслювалася аж до 2003 року, активно пропагуючи російську культуру замість своєї власної.
     Крім того, розклад був переобтяжений записами довжелезних спектаклів, створених за радянського часу і позначених тогочасними ідеологічними візіями. Вони повторювалися рік-у-рік, а то й частіше як "обов'язкові" за старим совковим принципом: "Радіо мусить говорити, бо воно радіо, а слухач мусить слухати, бо він слухач". А що в нього, слухача, уже з'явився вибір і він може слухати не тільки державне радіо, а й передачі незалежних радіостанцій та незаглушувані голоси всього світу, це до уваги не бралося.
     У такий спосіб знецінювався дорогий ефірний час, що витрачався не лише для повторів спектаклів, а й для повторів ледь не всіх літературно-музичних передач (близько шести годин на добу) з Першої програми УР. А це в свою чергу знеособлювало, уподібнювало обидві програми національного радіо, що суперечило писаним і неписаним правилам теорії та практики радіожурналістики.
     Уявімо собі дві газети, у яких власні матеріали одні і ті ж. Мало того, як і колись, у 50-ті роки, концертні програми продовжували готуватися під диктора. І все це, наголошую, відбувалося в умовах уже перенасиченого ефіру численними конкурентами - недержавними радіостанціями, які докорінно змінили ландшафт вітчизняного інформаційного простору, відібравши в УР значну частину слухацької аудиторії, особливо молодіжної. Саме тому згідно з даними незалежних соціологічних служб, Третя програма ("Радіо МУЗ") протягом усіх останніх років постійно посідала останнє місце. І, хоч як це дивно, у редакціях рейтингам популярності майже ніхто не довіряв і не переймався ними.
     Отож, перебувати й надалі у стані своєрідного уламка радянського мовлення було вже просто неможливо. До речі, ініціатором назрілих змін, безперечно, був президент НРКУ В.І.Набруско. Від нього і послідував імпульс щодо докорінної програмної та структурної реорганізації і, зокрема, модернізації каналу з переведенням його на новий формат.

      - Вважаєте, задумане вдалося?

     - Майже. Пізніше скажу чому "майже". А почати довелося, зрозуміла річ, із концепції, у якій ставилося двоєдине завдання: по-перше, звільнитися від кондових пут старого радіо, перейти на нові форми сучасного інтерактивного мовлення і, по-друге, на цій основі започаткувати художнє мовлення національно-патріотичного спрямування. Іншими словами, була усвідомлена гостра потреба створити у вітчизняному радіопросторі потужне і притягальне середовище високої духовної культури, здатне протистояти деяким "ефемівкам", що стали по суті форпостами чужомовної ерзац-купьтури із її деструктивним впливом на слухачів. Тобто, нам необхідно було знайти свою, досі ніким не зайняту, нішу, створити свій бренд і започаткувати мовлення як єдиний у своєму роді, ні на яку іншу радіостанцію не схожий, канал.

       - Чи існують якісь творчі секрети у програмуванні? Адже популярність каналу не падає просто з неба. Точніше, що на Вашу думку є основою успіху Радіо "Культура"?

     - Якщо коротко, то це потенційна спроможність каналу "вписуватися" у контекст сучасного модернізованого світового радіо, для чого передусім слід, звичайно, добре знати досвід і тенденції розвитку такого радіо.
     Для кожного, хто працює в сфері радіомовлення і виявляє інтерес до його творчих засад, відомо, що провідним напрямом цього ЕЗМІ нині є активне освоєння відкритого ефіру з наповненням його живим словом і музикою, вірніше, інформацією та піснею. Це стало новим витком у підвищенні ефективності мовлення, зміцненні його контакту з аудиторією, що, врешті, відкрило новий резерв для активізації уваги слухача.
     Як відомо, у всіх країнах Заходу ранковий відрізок часу з 6-ої - 8-ої до 10-ої години подають саме у формі інформаційно-музичних (розважальних і пізнавальних) передач. Цей відрізок вважається "золотим" часом для радіо, який обумовив і появу особливого виду мовлення - ранкових шоу-програм ("пістряву суміш") та шоуменів (ді-джеїв, дискжокеїв), тобто ведучих з природнім даром роботи у прямому ефірі. У нас такий відрізок під назвою "Знакова постать" є найбільш універсальним (не обмеженим тематичними рамками літературних чи музичних передач), а тому і найбільш популярним.
     Це візитівка каналу, його обличчя. Тут, образно кажучи, нерідко б'ється пульс нашої країни. А події історично значимі і пересічні, святкові, радісні і не зовсім, вимагають від ведучого адекватної тональності передачі, а ще - створення доброго настрою слухачам. Це одна із опорних блокових програм, у якій закладено кілька формотворчих елементів, що в ході мовлення слідують один за одним і створюють тим самим сюжетний темпоритм програми, а також, що особливо важливо, відчуття швидкоплинності часу. Можливість у прямому ефірі привітати близьких та рідних з днем народження чи іншим святом і замовити їм пісню, включитися в обговорення інтерактивної теми і заявити про свою думку з цього приводу, мати можливість почути основні новини та ознайомитися з оглядом преси, а також "зустрітися" із "знаковою постаттю" (не завжди у прямому значенні цього слова) та звернутися до неї із будь-яким запитанням - це та універсаль-на послуга, про яку раніше радіослухач не міг і мріяти.
     А що таке прямий ефір для аудиторії, хоч і "не причесаний", але правдивий, а не мертвий, і як він сприяє громадській активності слухача, надаючи йому унікальну можливість заявити про себе і бути почутим на всю країну - це вже тема окремої розмови.

       - А у чому полягає специфіка радіотворчості?

     - Це ціла наука. Але якщо стисло - у творенні художньої тканини за допомогою безмежної гами звуків. А ще - радіомовлення дає творчому працівникові можливість конструювати різні за формою, несхожі між собою передачі. Приміром, найпростіше, до чого вдаються журналісти, це запрошення до студії співрозмовника і діалог з ним на обрану тему. Якщо запрошений виявиться злато-устом - проблем не виникатиме. Успіх передачі забезпечено. Але якщо гість студії не Ціцерон, хоч і є митцем (художник, скульптор, композитор, диригент чи співак) - тоді все залежить від журналіста. Він має створити таку постійнодіючу конструкцію, яка допомагала б йому зберегти і динаміку розвитку програми, і всебічне та глибоке розкриття теми. Йдеться про величезний арсенал допоміжних структуризуючих засобів, серед яких - рубрикація, заготовки бліц-інтерв'ю, музичні розбивки, джингли, тощо, за допомогою яких створюється міні-програма у самій програмі. Моделювання авторської програми, що складається з кількох обов'язкових формотворчих елементів, і яка враховує кризи слухацької уваги та запобігає їм, а також, мов своєрідна ваза, залишається незмінною за своєю формою, незалежно від того, яким би змістом вона не заповнювалася - це вже найвищий журналістський пілотаж, сягнути якого вдається не кожному.
     Власне, творчій майстерності у нас приділяється особлива увага, оскільки етап становлення ми вже пройшли і нині вступили в період удосконалення художнього рівня програм. А тут непочатий край роботи, адже й досі, на превеликий жаль, ми не використовуємо цілої низки радіо-жанрів, які б збагачували творчу палітру каналу. Йдеться і про радіо-нарис, і звичайний та аналітичний радіорепортажі, і радіофейлетони, радіокоментарі та радіорецензії, а також радіоігри тощо.
     Хоч ми вже маємо цілу низку, так би мовити, "фірмових" передач, серед яких прямоефірні "На перетині думок", "Мова про мову", "Мова і нація", "Відлуння тисячоліть", "Наш родовід", "Квиток на концерт" та інші.

       - У прямому ефірі у Вас працюють досить авторитетні люди.

     - Справа в тому, що програми мусять бути різними із різними функціональними "обов'язками". Одні мають "заманювати" слухача і "прив'язувати" до каналу (розважальні, ігрові, медичні), інші - нести в собі поживу для розуму і серця, усе те, що активізує процес мислення людини, спонукає до роздумів.
     У пошуках кваліфікованих ведучих нам пощастило вийти на досить вдалий експеримент: залучити до роботи перед мікрофоном цілу когорту позаштатних працівників (зверніть увагу - на безоплатній основі, тобто на громадських засадах!) із числа працівників культурних закладів столиці. Ці люди нині нічим не поступаються дипломованим журналістам і саме вони значно розшири-ли та поглибили тематичну палітру каналу.
     Однак, чи не найбільшою популярністю користуються передачі відомих діячів науки і культури, зокрема, Івана Драча, Миколи Жулинського та інших, живе слово яких завжди служить певним орієнтиром в осмисленні непростих суспільно-політичних чи культурно-мистецьких подій та явищ. Особливого значення набули їхні програми у пам'ятні дні Помаранчевої революції. У той напружений і найбільш драматичний час, коли всі провладні ЕЗМІ завзято зомбували виборців дезінформацією на Радіо "Культура" звучали інтерв'ю з Віктором Ющенком, Миколою Томенком та іншими соратниками кандидата в президенти, взяті прямо в епіцентрі на сцені Майдану. Зі студії каналу в програмі професора Володимира Сергійчука "Українська державність" до виборців зверталися Іван Плющ, Борис Тарасюк, Олег Білорус, Юрій Єхануров, Ігор Юхновський, Борис Олійник та багато інших, доступ яким до державних ЕЗМІ був обмежений.
     Саме тому після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка і в день його інавгурації на каналі відбувалося справжнє свято. Не змовкав ба-гатоканальний телефон. Люди дзвонили звідусіль і щиро дякували за те, що Радіо "Культура" було разом з ними протягом всього виборчого марафону і що жодного разу їх не зраджувало. Цитую дослівно слова однієї з радіослухачок пані Галини з Києва (запис зберігається): "Усі ми щиро дякуємо вам за те, що ви були співтворцями Помаранчевої революції, що ви були разом зі своїм народом і несли йому правду".
     Принагідно відзначу, що пошта нашого каналу вже в перші місяці роботи у новому форматі зросла в порівнянні з минулим періодом у десять разів. А яка пошта! Відверто скажу, що за всі роки роботи на радіо таких вдячних листів мені ще не доводилось читати.

       - А тепер традиційне: що у планах Радіо "Культура"?

     - Плани чималі. В першу чергу слід назвати досить амбітний наш проект щодо відродження оригінальної радіодрами - цілком самостійної форми радіомистецтва, яка виникла ще у 20-ті роки минулого сторіччя, і яка набула за рубежем всебічного розвитку, а в колишньому Радянському Союзі з ідеологічних мотивів була заборонена як жанр. Підготовлено положення про оголошення конкурсу на кращий твір, який має бути написаним з урахуванням вимог не зорового, а звукового жанру, а також із використанням спеціальних творчих ходів і прийомів, які не можуть бути зреалізовані на сцені.
     Плануємо активізувати пропаганду оперного мистецтва та симфонічної музики, використовуючи для цього прямі трансляційні включення з національної опери та інших концертних залів. Принагідно слід згадати тут і про недавню появу кількох нових музичних програм на каналі, які ведуться у формі інтерактивного мовлення. Уже найближчим ча-сом передбачаємо організову-вати трансляційні передачі з Будинку звукозапису за участю виступів художніх колективів УР: заслуженого академічного симфонічного оркестру, оркестру народних інструментів та хору імені Платона Майбороди.
     Як і працівники кожного аналогічного каналу Радіо "Культура" за рубежем, будемо брати активну участь не тільки у висвітленні окремих культурно-мистецьких подій, а й у їх безпосередній організації. Під егідою каналу будемо проводити тематичні концерти та творчі звіти деяких наших працівників, серед яких є відомі співаки і майстри художнього слова.
     Крім того, плануємо налагодити співпрацю та обмін досвідом з колективами культурологічних програм Польського, Білоруського радіо та ВГТРК Радіо "Культура".

       - І нарешті, Леонтію Антоновичу, про обрубані крила. Тобто про відсутність засобів поширення сигналу Радіо "Культура"? Як це могло трапитись, що Вашої програми не чують не те що зарубіжні громадяни, оскільки канал відсутній в Інтернеті. Виявляється, "Канал духовного відродження" не можуть приймати з ефіру і наші вітчизняні слухачі, окрім, як уже мовилось, переважно мешканців столиці України та її околиць! То чим це пояснити?

     - Це те питання, на яке я, на превеликий жаль, не можу дати відповіді ні вам, ні сам собі. Гадаю, є всі підстави сказати: держава відвернулася від власного національного мовника і, зокрема, від Радіо "Культура", яка є, безперечно, невід'ємною складовою нашого сучасно-го культурного життя. Досі існувала та сама радянська традиція утримування культури за залишковим принципом. При цьому говорилося одне, а робилося інше. У нашому випадку це досить яскравий приклад. Рік старту нашого каналу: 2003-ій. Президент України оголошує його Роком культури. І саме у цей рік Третя програма УР позбавляється основного засобу свого поширення, який існував досі у формі мережі УКХ мовлення, що охоплювало територію всієї держави. Тобто, в один день, у Рік культури Радіо "Культура" зникло з ефіру. Нині із 57-ми передавачів, ліцензійне закріплених за Третьою програмою УР, працює один-єдиний київський з радіусом дії близько сотні кілометрів. Загальнодержавний канал, що мав би охоплювати територію всієї держави, зусиллями власника передавачів - Концерну РРТ - перетворено на канал регіональний, київський. Цей монополіст працює як п'ята колона на ряд зарубіжних мовників, зокрема, і на "Голос Росії", бо всі вони плятять йому. А убоге УР нікому непотрібне. Його бюджет досі складав лише 16 відсотків від жертв національного радіо малесенької Словаччини і всього 5 відсотків - бюджету Польського радіо. І нікому ніякого діла! Наші настійні і постійні, листовні та усні звернення до всіх профільних державних інституцій, в т. ч. і до Нацради з питань телебачення і радіомовлення з проханням сприяти входженню УР у верхній діапазон УКХ, залишалися гласом волаючого у пустелі.

       - Але ж канал має ще і проводове мовлення на третій кнопці?

     - Так. Для поширення програм каналу залишилось допотопне і майже до кінця зруйноване т. зв. проводове (кухонне) мовлення, яке ще діє у столиці України, а також в обласних та деяких районних центрах. Проте, придбати дешевий трипрограмник, попит на який постійно зростає, ніде. Відновити виробництво таких динаміків не береться ніхто в т. ч. і київська міська влада, яка відповіла нам відпискою: "порушене вами питання вивчається". Уже другий рік.
     А листи слухачів із вимогами надати їм можливість слухати Радіо "Культура" "ходять" за схемою: НРКУ - Держкомтелерадіо - Нацрада з питань телебачення і радіомовлення - Кабмін України - і знову НРКУ. Коло замикається. Ось буквально сьогодні електронною поштою на адресу Радіо "Культура" надійшло чергове звернення: "Прошу захистити мої інтереси як споживача, аби я міг слухати третій державний радіоканал "Культура" на УКХ так, як і кияни. Бо проводовий радіоприймач я не можу взяти в автомобіль, на дачу, в ліс, на прогулянку, оскільки він працює лише від розетки. Сергій Бадік. Львів, 21, Садова, 29/98". Таких звернень сотні. Дозволю собі зацитувати ще один від слухача Леоніда Васильєва із Херсона, що надійшов значно раніше: "Наша влада (чи вона українська?) скоїла ще один злочин проти українців - закрила найулюбленішу нашу українську програму "Канал духовного відродження - Радіо "Культура". То що ж робити? Невже українець у своїй державі не має права мати радіопередачу про свою культуру і мову? Адже там можна було почути в прямоефірному спілкуванні багато чого нового і цікавого. Проте це комусь завадило! Я звертався з цього приводу у різні інстанції, але чиновницька братія не відповідала мені. Тому я пропоную створити всеукраїнський фонд підтримки нашого Радіо "Культура" і одночасно готовий перерахувати свою злиденну інвалідську пенсію у цей фонд". Нічого не скажеш: крик душі од відчаю.
     А ефір уже третій рік як німував так і німує. Робота колективу йде в пісок. Канал за всіма ознаками нагадує собою театральну виставу з опущеною завісою, через яку до глядацької зали не проникає жодне слово сценічного дійства. Картина моторошна, якщо не сказати більше. Бо чогось подібного не спостерігається ні у найближчих сусідів як зі Сходу, так і з Заходу, ні у найвіддаленіших країнах. Там національне мовлення нарощує свої потужності як справжній флагман інформаційного і духовного забезпечення, на якому тримається весь інформаційний простір держави, і яке водночас є своєрідним міцним обручем, що об'єднує і згуртовує суспільство.
     У нашому ж Інформаційному просторі все навпаки: тут правлять бал усі зарубіжні мовники від "Голосу Росії" до "Радіо Полонії". А своя власна Радіо "Культура", як бідний родич, тулиться на ефірному клаптику, щоб спалахнути і там же згаснути.

"Говорить і показує Україна"

• Перейти до решти статей 2005-го року       • Перейти до статей за інші роки
  Розміщення реклами  
  Розміщення реклами  
  Вгору  На головну  Мапа порталу  Контакти
 

:: Наш хостер ::
"ColoCall"

 

Відвідайте:


"Подих ефіру"

Журнал "Телерадіокур'єр"

Газета "Восточный проект"

Західно-українська
банерна мережа

 

Українська Банерна Мережа
 

Українські 120x60
pagerank searchengine optimization
Rambler's Top100
Сова - поиск в Украине

© Борис Скуратівський, 1999-2018